Сиджу в колясці , так собі сиджу.
Проходять люди поглядають косо.
А що я їм у відповідь скажу?
Для них мій голос зовсім безголосий.
Усі здорові, ну а я- такий.
Інакше жити між людей не можу.
Але мій дух незламний і палкий –
У ньому сила невичерпна, Божа.
Ніхто не знає, що в моїй душі.
Ідуть, минають, поглядають косо.
Не доброту від вас я залишив,
А біль, який зневірою голосить.
Хтось кине гривню, щоби я не вмер.
А хтось копійку тицьне мені в зуби.
Такий народець « добрий » є тепер :
Не дасть померти , але словом згубить.
Та я із тих, що гніву не несуть,
Навіть тоді, коли життя не вдасться.
І попри всю зухвалу мою суть,
Пишу відверто : « Я – поет в колясці !»

Детальніше: « Дивіться на нас як на рівних»